Люсія Ковалінська
У кого з нас, кому за 50, 60…, не бринить душа, коли вслухаємося в мудру, сердечну пісню, коли чуємо ніжні слова. В такі хвилини хочеться любити й вірити, сподіватися і прощати. Тому й було прийнято рішення в клубі «Криниця життя» провести вечір «золотого» романсу «Сьогодні Муза в серці править бал», послухати ніжні пісні, звернутися до спогадів і мрій. Ось так народився наш клубний усний журнал, який складався із трьох сторінок: український романс, російський та циганський.
Усі знають, що слово «романс» походить від іспанського слова «романсе». В Іспанії, на відміну від церковних пісень, які завжди виконували латиною, світські пісні співали у супроводі гітари іспанською мовою. А ліричні пісні про кохання співали і прості селянські дівчата, і панночки. Але не всі чули, що український романс бере початок саме у ХVІІІ ст.
Романси були й авторські, і народні. Наприклад, невідомий український автор створив романси «В чарах кохання», «Не питай, чого в мене заплакані очі». Ці популярні романси виконувалися і вдома, і на званих вечорах. А на нашому вечорі Микола Боровик виконав романси «Карі очі, чорні брови», «Гуцулка Ксеня».
Романси «Не питай, чого в мене заплакані очі», «Колокольчик» виконала Любов Гольцева.
Український романс "Ніч яка місячна" Михайла Старицького відомий усім. В житті письменника трапилася така історія: одного разу біля річки він почув, як ніжно, сумовито і так дзвінко співає на березі юна дівчина, з тонким станом і чорною косою, що стояла босоніж в білій вишитій сорочці, чорній спідниці, викручувала мокру білизну й співала. Це було кохання з першого погляду. Запросив її на вечорниці. Та вона відмовила, бо не мала черевиків, та й не гоже було наймичці гуляти з паничами. З великої любові до дівчини та нерозділеного почуття кохання Михайло Старицький склав вірш і дав йому назву «Виклик». Вперше цей вірш був надрукований у журналі «Нива», коли поету виповнилося двадцять п’ять років. Музику написав Микола Лисенко.
Цей чудовий український романс, а також «Бандуристе, орле сизий» на слова Т.Шевченка, муз. М.Маркевича виконав гість клубу Едуард Чайка.
А з якою повагою та захватом зустріли виступ другого гостя - Олени Осипової. Її неперевершена манера співу заворожила всіх: романс з опери «Наталка Полтавка», «Весільна пісня», «Дорогой длинною» нікого не залишили байдужим.
Дуже цікаво було дізнатися, що з покоління в покоління переходять, такі шедеври романсової лірики, як «Вечір на дворі», «Ой ти, дівчино, зарученая», «Там, де Ятрань круто в’ється», «Місяць на небі», «Чи я в лузі не калина була». Їх автори давно забуті, а вони – безіменні пісні-романси - живуть у пам'яті народній і бентежать наші душі й сьогодні.
Романс «Ой, у вишневому саду» прозвучав у виконанні Віри Паламаренко та Раїси Пелих.
Романс «Як тебе не любити, Києве мій» виконав дует – Руденко Ольга та Олена Осіпова. Дуже цікава історія виникнення кращого романсу, який оспівує любов до рідного міста: навесні 1962 р. у державних колах виникла думка, що потрібна лірична пісня про Київ, і міністр культури України доручив створення такої пісні композитору Ігорю Шамо та поетові Дмитру Луценкові. Творча співпраця і багаторічна дружба сприяли написанню таких прекрасних пісень, як «Україно, любов моя!», «Наддніпрянські вечори», «Мріє моя», «Фронтовики», «Осіннє золото», «Романтики». А їхній пісні «Як тебе не любити, Києве мій» судилося стати неофіційним гімном нашої столиці.
