П’яте лютого. У клубі «Криниця життя» цей день був оголошений як звичайний День іменинника. Але організатори вирішили кожному із 14 іменинників подарувати, крім подарунка, ще й пісню, а саме вальс. Запросили відомих у Білій Церкві співаків: Олену Осипову, Віктора Белькевича, Едуарда Чайку та цілий ряд своїх клубних аматорів. І почалася бурхлива феєрія вальсів. Один вальс змінювався іншим. Присутні дружньо підхоплювали, голосно співали, бо це ж пісні нашої молодості:
«Волосы ветром сдувает со лба,
Музикаэта, как наша судьба.
Снегом слегка обжигает висок,
кружится в памяти старый вальсок,
юности нашей вальсок»
або:
«Знову цвітуть каштани, хвиля дніпровська б’є .
Молодість мила – ти щастя моє».
Для іменинників- вчителів звучить: «Давно, друзья веселые, простились мы со школою, но каждый год мы в свой приходим класс»… А на екрані висвічуються прізвища та імена авторів пісні, що звучить, фотографії іменинників та розкішні букети яскравих квітів. До іменинників виходять їх подруги, декламують слова привітань:
Сьогодні в цей святковий час, дозвольте привітати Вас
і побажати щастя, вроди і повної в душі свободи.
Хай хата повниться гостями, щоб щиро всі раділи з Вами,
Щоб днів таких, як оце свято, у вас в житті було багато!
А для категорії пенсіонерів – «Діти війни» пролунало: «Весна 45-го года, как ждал тебя синий Дунай. Народам Европы свободу принес жаркий солнечный май. На площади Вены спасенной собрался народ - стар и млад.
На старой, израненной в битвах гармошке, Вальс русский играл наш солдат:
Помнит Вена, помнят Альпы и Дунай,
Тот цветущий и поющий яркий май.
Вихри венцев в русском вальсе сквозь года,
Помнит сердце, не забудет никогда!»
Ведуча розповіла історію виникнення цього пісенного жанру. З завмиранням серця присутні слухали «Сказки Венского леса» Штрауса. А «Незабутній вальс» - пісня нашої молодості, яку ми тепер майже ніколи не чуємо, схвилював нас до сліз.
Ні, не забути, ні
Цей пам’ятний вечір мені.
Цю зустріч неждану, щасливий той час
І перший замріяний вальс.
Не зважаючи на те, що в нашому залі стає все тісніше, бо з кожною зустріччю стає більше членів клубу, дехто не витримував сидіти і виходили пари, щоб покружляти між столами під звуки вальсу.
Я пригласить хочу на танец Вас, и только Вас.
И не случайно этот танец вальс.
Вихрем закружит белый танец, если подружит белый танец нас.
Звичайно, не міг не збентежити цих літніх людей «Случайный вальс»:
Ночь коротка, спят облака,
И лежит у меня на ладони,
Незнакомая Ваша рука…
Кожен думав про своє, згадував свої випадкові зустрічі та розлуки. А одному з академістів, Бондарчуку В.М., який в молодості служив у морфлоті в Севастополі, зал подарував:
«Севастопольский вальс, любят все моряки,
Разве можно забыть мне Вас, Ваших глаз огоньки…»
Свято продовжувалось довго. Ще й після чаювання танцювали під магнітофон, але переважно вальси. Після такого заходу ще більше хочеться похвалитися нашим клубом «Криниця життя»:
Хоч наш клуб ще молоденький, тільки рік існує,
Та життя в ньому постійно кипить і вирує.
Задоволені в нас люди: і молодші, й літні
Бо у нас керівники лагідні й привітні.
Завжди радяться з людьми, їх думку питають,
До роботи й відпочинку усіх залучають.
Ми самі складаєм плани і раді цій службі,
Ми з коледжем дизайну підтримуєм дружбу.
І все більше з кожним разом в нас академістів,
Ми завжди стільці шукаєм, щоб було де сісти.
Екскурсії та поїздки , і концерти-звіти
Заповнили життя наше, ніколи хворіти.
Був в нас вечір Єсеніна, був вечір романсу,
А тепер велике свято коханого вальсу.
Плануємо вечорниці (і не те ще буде!).
Нехай заздрять, хай кепкують й дивуються люди.
Ходить будем до своєї милої «Криниці»,
Бо напевне наша творчість тут ще знадобиться.
Костянтину Єфименку, дякуєм без ліку
За увагу до людей поважного віку.!
