Ряст із давніх-давен вважали провісником весни. Люди поспішали на узлісся, де ріс ряст, щоб босоніж, пританцьовуючи, накликати: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати і ряст потоптати!». Це означало, що людина, котра доторкнеться до живої природи, оздоровиться, набереться життєвої сили, щоб дожити до наступної весни. З часом обряд відійшов у минуле, а фразеологізм набув значення «жити, ходити по землі», тобто діждатися того дня, коли можна буде «топтати ряст»...
Читати повністю...










