Нашим академістам не так просто знайти собі нові маршрути для літніх подорожей. Адже за 15 років існування Академії пенсіонерів вже чимало об’їздили цікавих місць як на Київщині, так і в сусідніх областях. Та все ж наполегливість, допитливість та бажання дізнатися щось нове спонукає академістів ретельно шукати все нові й нові мандрівки.

Наш край – як рай. Якщо поставити собі за ціль, то обов’язково щось знайдеш нове! 18 червня клуб «Сузір’я» відвідав місця, про які ми вам розкажемо трішечки незвично…

…Чи далеко нам їхати до Лувру в Париж? Інтернет каже, що 2410 кілометрів! А чи побачили б ми там картину художника, робота якого продалася у 2006 році за 160 тис доларів? А як ви думаєте, цей художник – іноземець? Чи може українець?

Після сьогоднішньої екскурсії допитливі академісти клубу «Сузір’я», які дуже люблять змістовний відпочинок, знають точну відповідь! Сьогодні вони відвідали музей Миколи Пимоненка в селі Малютянка, де художник лікувався, відпочивав та мав власну майстерню. Саме картина Миколи Пимоненка «Гопак» знаходиться у Луврі! Також його картини нині є в пінотеці Мюнхена, у Національному художньому музеї України, в Дніпровському та Харківському художніх музеях. І, звісно, ж є в російських музеях. Як же без них обійтися. Не дивно й те, що росіяни «присвоїли» художника собі, власне як і Миколу Гоголя та інших видатних українців.

Екскурсію академістам по музею провела Людмила Петраускене, завідувачка відділом Боярського краєзнавчого музею, людина, яка просто живе цією темою. Академісти дізналися біографію художника. Народився він в простій родині іконописця. Завдяки таким українським художникам як Микола Мурашко вчився художній справі.

Чим видатний цей художник? Найперше тим, що зображав просте сільське життя таким як воно було, за що часто його зневажали чванливі колеги як в Петербурзі, де він теж навчався, так і в Україні. Натомість визнавав мистецький світ Франції, Німеччини, Англії. Микола Пимоненко зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва. Він обіймав посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, викладав у новоствореному Київському художньому училищі. Взяв участь у розписах Кирилівської церкви та Володимирського собору в Києві. Був членом Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури. Малярська спадщина Пимоненка налічує понад 1 000 робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.

У музеї в Малютянці, звісно ж, знаходяться копії картин. Але пані Людмила так детально і цікаво розповіла про кожну картину, що академісти отримали просто колосальну мистецьку насолоду.

А затим на нас чекав Боярський краєзнавчий музей, де екскурсію провів науковий співробітник - консультант Сергій Лисенко. У кожного краю є своя глибока історія. У Боярці – також. Цікаво було побачити експонати музею від часів скіфів (у музеї експонуються скіфські кинджали- акинаки) до наших днів. Оскільки Боярка вважалася курортом, тому що знаходиться серед хвойного лісу, то тут з давніх часів будувалися дачі для відпочинку та лікування від туберкульозу. Власне, Микола Пимоненко так само колись приїхав сюди після Пітера на лікування від цієї недуги. Та не лишень він був помітною постаттю в історії поселення.

Тут жили Шолом-Алейхем і саме тут він познайомився з реальним молочарем Тев’є. Тут мешкали ватажки УНР, оскільки саме залізницею просувалися вагони із загонами Петлюри та інших бойових командирів. Жила сім’я професора Кістяківського, чий внук був творцем першої атомної бомби в США. Жив і працював лікар Модест Левицький, який на базі лікарні організував зустріч ідеологів незалежної України, таких як Микола Міхновський. Бував в цих краях Олександр Кониський, автор «Молитви за Україну», а також жило кілька поколінь Грушевських, доживав останні свої дні Володимир Самійленко, поет, чию творчість українці переважно не знають, бо вона була заборонена при совєтах.

Насамкінець клуб «Сузір’я» побував у райському куточку, де побачили храм святого Онуфрія у селі Липовий Скиток. Церкві – 321 рік! Уявіть тільки. Вона пережила совєтську власть, Першу та Другу світову війну. І дасть Бог переживе і нинішню. У 18 ст. тут був заснований монастир (скит), який належав Михайлівському Золотоверхому монастирю. Саме цьому скиту та старим липам, що росли довкола, сучасне село Липовий Скиток завдячує своєю назвою. Нас люб’язно зустріч місцевий молодий житель, який розповів нам про храм, показав царські втрата, які подарував храму гетьман Іван Мазепа, старовинні камені з фундаменту храму. А ще повідав, що «там таке творилося», але все обійшлося...На цій фразі ми всі принишкли. Мова йде про численні прольоти шахедів і ракет, які не зачепили ані храм, ані село. Як сказав цей чоловік, бо місце намолено. І порадив просто прислухатися до тиші і храму, і природи в цьому місці.

Поверталися всі стомлені, але з таким багажем інформації, вражень, позитивних відчуттів, що ніхто не пошкодував про поїздку. Пропонуємо вам переглянути фото, як це було.

Фоторепортаж "Клуб "Сузір''я" відвідав музеї в Малютянці та Боярці