24 червня клуб «Криниця життя» вирушив у цікаву пізнавальну екскурсію до Жашкова та Ставищ. Спершу академісти завітали до Музею гармоніки в Жашкові. Цей музей добре відомий серед академічної спільноти. Вже не один наш клуб там побував та отримав масу задоволення. Створив його ентузіаст Іван Сухий, безмежно закоханий в свою справу. Спершу він просто вирішив організувати невеличку музичну школу для навчання гри на гармоні, баяні, акордеоні школярів. Але поступово, щоб дітям було цікаво, збирав до музею різні старовинні музичні інструменти.
Ось так сформувався музей, широко відомий в Україні. Музею вже понад 35 років! А учні, які тут навчалися і навчаються, брали участь у 449 конкурсах у 15 країнах світу! З багатьох конкурсі привезли гран-прі!
Традиційно своїх гостей Іван Іванович Сухий вітає з музикою! Ми ще тільки почали підніматися по сходах, як вже розуміли, що нам щиро раді. Крім директора музею нас вітали ще два його учня: початківець Арсен та досвідчений Артур Андрікевич, який вже навчається у маестро 10 років. І власне з виступів своїх учнів пан Іван розпочав розповідь про свій унікальний музей.
Ви б почули, як грає Артур, лауреат 70 конкурсів, володар стипендій голови Черкаської ОДА та Президента України. Таке філігранне володіння інструментом хіба можна побачити на великих сценах національних музичних закладів. Ми щиро подякували молодим талантам та продовжували слухали Івана Сухого.
Екскурсія пролетіла як одна мить. Пан Іван показав нам винаходи інженерної думки: гармонь, що перевертається і однаково грає в обох положеннях. До речі, цей винахід він запатентував. Побачили малесенькі гармоні, які виготовлялися ще в царських майстернях. Ознайомилися з гармонню-вуликом, гармонню-чоботом. Послухали спів лопати! Так-так, лопати. Нам зазвучала зозуля на окарині (музичний інструмент з рога корови), послухали ірланську сопілку і закарпатську трембіту, дізналися як звучить калімба та китайська хунусі, побачили, що таке цитра. Саме на такому інструменті вперше була записана мелодія до Гімну України. І ще багато чого цікавого нам показав пан Іван. А тоді роздав інструменти і ми враз стали одним великим злагодженим оркестром та як заграли, як вжарили! Оце було емоцій!
Далі ми пішли ознайомитися з краєзнавчим музеєм Жашкова. Директор музею Олександр Тютюнник детально нам розповів і про давні часи, коли ці території населяли ще первісні люди. І розповів нам історію Жакова за часів Гетьманщини. Показав старовині речі українського села, зібрані за багато десятиліть. Звичайно, ми ознайомилися із куточком пам’яті, присвяченим подіям російсько-української війни. Адже в кожному населеному пункті тепер майорить український прапор над фотографіями загиблих земляків, чиє життя обірвалося через російське вторгнення в Україну. Тож такі кімнати в музеях стали невід’ємною частиною сьогодення.
А ще одним цікавим для нас населеним пунктом стало містечко Ставище. Ну бо ж це по суті брат нашої Білої Церкви. Не схожа, а однакова доля у наших населених пунктів. Обидва були у власності одних і тих же панів.
Екскурсовод Ставищанського краєзнавчого музею Ека Снігур провела нам цікаву і змістовну екскурсію. Якщо дуже коротко, то раніше Ставище мало іншу назву – Любомир. Так це поселення на річці Гнилий Тікич вперше згадується у 1622 році в люстрації Білоцерківського старости поляка Станіслава Любомирського, який отримав ці землі в спадок після князя Януша Острозького. Невдовзі Любомир став чималим містом і навіть мав замок, а жителі отримали статус міщан. Коли гетьманом України був Богдан Хмельницький князь Любомирський ще з одним польським князем Яремою Вишневецьким були категоричними прихильниками ідеї остаточно розправитися з козаками. Цікаво, що це містечко в той же час на карті Боплана фігурує під назвою Ставище. Можливо, побутували дві назви: офіційна Любомир та народна Ставище (від слова «ставки»). Тут сформувався Ставищанська сотня Білоцерківського полку. На жаль, після облоги Ставищ у 1665 році ще одним поляком Стефаном Чарнецьким та захоплення, місто починає занепадати. Відновилося поселення в середині 18 століття, керував ним білоцерківський староста граф Єжи-Август-Мнішех і в 1775 році, як і Біла Церква, містечко переходить у власність графів Браницьких, які володіли ним до 1917 року.
Власне, спогади про Браницьких у ставищанців такі ж, як у білоцерківців. Нові пани поступово нівелювали права міщан і перетворювали їх у селян та закріпачували. Водночас і багато чого корисного збудували. Нам розповіли про нині діючу лікарню, збудовану ще за часів Браницьких. Показали на фото школу в селі Розкішна (поруч із Ставищами), в якій і донині діє гімназія. Власне і музей знаходиться в одному із флігелів резиденції графа Олександра Браницького. Це все що уціліло від тієї графської резиденції після 1917 року.
Саме місто Ставище академістам дуже сподобалося. Найбільше вразила алея з троянд. Ми, білоцерківці, по-доброму позаздрили такому розарію в центрі міста. А ще нам працівники музею показали їхню Алею Кохання, з красивими кованими лавками, фонтаном, скульптурами. Дуже гарно! До того ж наші академісти ще й заспівали кілька пісень у парку Ставищ.
Натхненні такими враженнями вирушили до рідного міста. Дякуємо Костянтину Єфименку за таку можливість мандрувати рідним краєм.
Фотогалерея "Клуб "Криниця життя" відвідав з екскурсіями Жашків та Ставище