Лариса Ястребова
Це відбулося яскравого осіннього, більш схожого на літній, дня. За сумісним планом роботи центральної міської бібліотеки й клубу «Водограй» Академії пенсіонерів мала відбутися літературна середа, присвячена зустрічі з поезією. Такі засідання були традиційними, тому всі спокійно чекали початку. Гомоніли, спілкувалися про свої справи …
І ось, рівно о дванадцятій, до приміщення зайшла жіночка… Гомін раптово стих, бо це була не звичайна жінка, а тендітна «гілочка» в сяйві сонячного волосся, блиску заворожуючих очей…
Вражені задивилися, поступово на обличчях літніх людей засяяли посмішки, схожі на сонячні промінчики, які відбивалися від того променистого волосся. Всі налаштувалися до зустрічі з чимось теплим, рідним, довгоочікуваним …
Й ось здійснилося це диво – диво спілкування споріднених душ.
Перше, чим зачарувала нас гостя, грузинська поетеса Белла Кукуладзе – це її прагнення спілкуватися з аудиторією рідною для більшості присутніх українською мовою. При цьому відчувалося, що це не данина моді, а глибинна повага до «калинової» мови народу, який вона полюбила всією душею. Легкий акцент лише підкреслював «я трохи інша, але всім серцем прагну до вас». До того ж, сама вона вважає Україну своєю другою батьківщиною.
А далі звучала Поезія. Поезія ніжна і сповнена захопленням красою природи, яка прекрасна в будь-яку пору року, і нема в світі нічого більш дивовижнішого. Ось тут ми і почули про гілочку, що самотньо вмирала без любові, але, на щастя, була врятована ароматним квітучим жасмином. Слова лилися в душі слухачів, наче пісня, наповнюючи їх теплом і любов’ю.
Але ось лейтмотив віршів змінився. Ми почули іншу поезію. Вона була відлунням таємничої, люблячої, страждальної і неперевершеної жіночої суті. На цій відвертій зустрічі ми не почули біографії пані Белли в звичному відтворенні, її ніхто не розповідав. Але чудові поетичні рядки розкривали перед нами образ неординарної жінки. Жінки, яка пройшла через нелегкі життєві випробування, і не зламалась. А навпаки, загартувалася в них. Вона навчилася ще більше цінувати життя, співчувати оточуючим, йти наперекір негараздам, брати себе в руки в найлихіші години, безмірно любити людей… Простими, зрозумілими кожному із присутніх, словами, наша, вельми ще молода гостя, запрошувала нас своїми віршами в прекрасний таємничий світ Жіноцтва, який не підвладний рокам. Слухали, затамувавши подих, серцем сприймаючи віршовані рядки, які звучали українською, російською, грузинською мовами.
Апофеозом зустрічі став плавний перехід поезії в її вищу форму – музику. Розчулений зустріччю, добрий друг нашого клубу Микола Боровик, віддячив пані Беллі прекрасним виконанням пісні на слова славетного українця Тараса Шевченка «Така її доля». Далі пані Белла потішила присутніх грузинською «Суліко», виконавши її двома мовами. «Водограєвці» із задоволенням підспівували. Атмосфера зустрічі була доволі невимушеною, це була родина, яку з’єднали поезія і музика. Імпровізований концерт продовжувався. Гуртом співали пісень з кінофільму «Міміно», чудовий вальс «Києве мій» виростав в уяві, виконали «Тбілісо», знову-таки українською й грузинською. А вже коли гостя заспівала українську народну пісню «Ой, у вишневому саду» всі встали, аплодуючи, підспівували. На очах у багатьох бриніли сльози, у тому числі і у пані Белли, яка духовно злилася з присутніми.
Члени клубу «Водограй» щиро вдячні за цю зустріч Беллі Кукуладзе, організаторам – працівникам центральної міської бібліотеки, особисто Людмилі Чупак, завідуючій відділом обслуговування центральної бібліотеки і, звичайно, Фонду Костянтина Єфименка.
Сподіваємося на нову зустріч.
Белла Кукуладзе «Танго весни»
Прийшла весна з квітучим хороводом,
Дерева всі у білому вбранні.
Немов закохані, танцюють танго,
Сп’янівши ледь від пахощів весни.
Лише жасмин стоїть, немов чекає,
Коли прийде до нього щастя мить.
Стоячи осторонь в журбі він думку має
–Чому мені в житті так не щастить?
Та раптом, озирнувшись, бачить гілку,
Що в самоті схилилась до землі.
Весна вирує, ясно сонце світить,
А гілочка від холоду тремтить.
Жасмин, вклонившись, пристрасно шепоче:
«Дозвольте вас на танець запросить.
Я з вами станцювати танго хочу,
Відчути в єдності весни п’янкої мить …
Я вас єдиним подихом зігрію …»
І він, обнявшись, з нею закружляв.
«Лише про вас я цілу вічність мріяв…»
Так кажучи, її він цілував.
Весна пройшла… Вже літо на порозі,
Та в небуття любов не відійшла,
Бо гілка, що з жасмином танцювала,
Для нього дивоцвітом зацвіла.