Сто років прожити – не поле перейти!
З точки зору молодості – життя є нескінченне майбутнє,
з точки зору старості – дуже коротке минуле.
(Артур Шопенгауер)
6 січня 2013 року члени клубу «Вечірня зоря» Академії пенсіонерів під керівництвом начальника КП БМР ЖЕК №7 Юрія Баласа від імені Благодійного фонду Костянтина Єфименка завітали до ювіляра, мешканця будинку № 28а по вулиці Леваневського - Григорія Андрійовича Федоровича, аби привітати його зі славетно-величною датою – 100 річчям від дня народження! Григорій Андрійович - почесний член Академії пенсіонерів. Не кожному судилося, а от Григорій Андрійович зумів!
Григорій Андрійович самостійно, але під чуйною опікою свого сина Анатолія, зустрів нас із посмішкою та ще доволі бадьоро, як на свій поважний вік.
За щирою та невимушеною бесідою ювіляр розповів нам про своє тернисте життя: хоча доводилося нелегко, але труднощі загартували його характер, багато чому навчили. Цікаво, як воно – прожити до ста років?
Народився Григорій Андрійович 06 січня 1913 року в селі Купин Кам’янець-Подільського району Хмельницької області в сім’ї селян. Із дитячих років дізнався, що таке важка сільська праця, адже одразу після школи працював різноробочим. З 1935 до 1938 року служив у лавах Радянської армії. На початку війни, в 1941 році, працював дільничним інспектором в місті Заліщики Тернопільської області.
Суворі воєнні часи його не оминули також. У 1943 році Григорій Андрійович був мобілізований на фронт, де в битві з німецько-фашистськими загарбниками між Яготином і Борисполем був поранений та потрапив у полон. До 1944 року перебував у концентраційному таборі Зандбостель №10. Після визволення продовжував службу до 06 січня 1946 року.
Нелегко доводилось і у повоєнні роки. Але про цей період із життя Григорій Андрійович розповідає із найбільшим захватом, адже саме в м. Смотрич, де після служби влаштувався працювати в ательє з пошиття головних уборів, він зустрів свою майбутню дружину та матір його дітей. Із Вірою Юхимівною одружилися вони 01 жовтня 1946 року та пліч-о-пліч йшли по життю майже 50 років. Від шлюбу в них народилася донька Галина, син Анатолій та найменшенький – син Віктор.
З 1952 до 1985 року Григорій Андрійович жив та працював трактористом у рідному селі в колгоспі «Комуніст».
Після смерті дружини в 1996 році син Анатолій запросив батька переїхати ближче до нього - у село Одногор Білоцерківського району Київської області, а в 2003 році - в місто Біла Церква.
За плечима у Григорія Андрійовича не тільки великий багаж знань та життєвого досвіду, а й багато нагород та медалей. За участь у бойових діях був нагороджений медаллю Жукова, медаллю «50-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні», «60-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.», медаллю «Ветеран праці».
На даний час ювіляр живе із сином Анатолієм. Має чотирьох онуків та шістьох правнуків.
Григорій Андрійович поділився із нами своїми секретами довголіття.
Отже, перший – це постійна праця. Другий – тільки позитивні думки. Третій – віра та любов до людей! Четвертий –постійний рух!
Немає у світі людини, яка б не хотіла прожити довге та щасливе життя, та ще й у доброму здоров’ї. Однак для цього потрібно чимало подолати… Яскравим прикладом чого є життя Григорія Андрійовича Федоровича.
Клуб «Вечірня зоря» Академії пенсіонерів, яку створив і якою опікується Благодійний фонд Костянтина Єфименка, ще раз вітає нашого ювіляра зі знаменною датою та бажає йому міцного здоров’я й невичерпної життєвої енергії.