21 березня в клубі «Зарічанське джерело» відбувся захід з нагоди 210-річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Творчим вечором в цьому клубі завершився цикл урочистих заходів в клубах Академії пенсіонерів до ювілейної дати нашого Кобзаря.
Координаторка клубу Лариса Хоменко підготувала змістовний, цікавий і насичений поезією Тараса Шевченка захід. Були залучені усі учасниці клубу. Спершу академісти вшанували пам'ять загиблих військових та виконали Гімн України. Затим Лариса Володимирівна коротко розповіла біографію поета і до кожного нового етапу в його житті академістки Марія Міщенко, Ніна Рябошапка, Віра Бакурінська, Валентина Плющук, Варвара Донець, Лідія Слізконіс, Катерина Черненко, Тамара Кизим, Валентина Букало та Ольга Грищенко підготували уривки з його віршів чи присвячені поету вірші.
Так, поважні пані читали віршовані рядки «Садок вишневий коло хати», «Доля», «Якби ви знали, паничі», «І золотої й дорогої», «І виріс я на чужині», «Сонце заходить, гори чорніють», «Мені однаково, чи буду…», «Поставлю хату і кімнату», «В казематі», «Заповіт».
Тріо клубу у складі Тамари Кизим, Валентини Букало та Ольги Грищенко виконали пісні на слова Т. Г. Шевченка «Думи мої, думи мої», «По діброві вітер віє», «Стоїть гора високая», а весь клуб разом заспівав легендарну пісню «Реве та стогне Дніпр широкий».
Як відомо, Тарас Шевченко прожив усього 47 років, з яких 24 був кріпаком, 10 – відбував на засланні, майже 4 роки перебував під наглядом поліції і лише 9 років прожив вільною людиною. Але за свій недовгий вік він залишив українцям таку спадщину, яку згадують вже майже 200 років! Бо слова Тараса стали пророчими, стали дороговказом для українців.
Варвара Донець процитувала такий уривок вірша, присвяченого поету: «І став для нас Шевченко заповітом, безсмертним, як саме людське життя. Ми будем славить перед цілим світом живе, святе Шевченкове ім'я!»
Так і роблять наші академісти, знаходячи час і сили організувати ось такі творчі вечори. До речі, клуб «Зарічанське джерело» до свята прикрасив світлицю вишитими рушниками, на одному з них були рядки із «Заповіту» та портрет Кобзаря. Це праця золотих рук Тамари Кизим. А Ольга Грищенко принесла Кобзар, який був виданий далекого 1981 року та належав її чоловікові. Це свідчить про одне: які б часи і яку владу не довелося переживати українцям, вони зберігають в своїх серцях любов до Тарасового слова.