Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється — ожива,

Як їх почує!

Так писав наш славетний Тарас Шевченко. Для справжнього українця, а не того зрусифікованого малороса, якому все без різниці, рідна мова завжди була дорога. Скільки не видавали московські сатрапи наказів про її заборону, а вона все ж вижила, бо передавалася від батьків до дітей. За мову українців убивали, відправляли до концтаборів, не дозволяли робити кар’єру, насміхалися і принижували. Не даремно ж кажуть, що українська – це мова протистояння, а російська – це мова пристосування. Російські «асвабадітєлі» хотіли нас «денаціфікувати», натомість отримали таке зростання національної свідомості в Україні, що за всі 30 років жодній українські владі не вдавалося досягти.

9 листопада українці по всьому світу відзначають День української писемності та мови. Саме в цей день, ось уже 22 роки поспіль, ми пишемо Радіодиктант національної єдності. До цієї акції долучилися й клуби Академії пенсіонерів. Зокрема, академісти клубів «Сузір’я», «Серпанок», «Криниця життя», «Зарічанське джерело», «Золота осінь», «Пролісок», «Зарічани» писали диктант на базі бібліотек-філій №№3,4,8,9.

І хоча не всі слова написані правильно, не усюди чітко розставлені розділові знаки, але всі отримали задоволення від того, що попри війну, вимкнення електроенергії та інші негаразди, радіодиктант відбувся. А кожен з нас став його маленьким пазлом у своєму населеному пункті. Тим самим українці демонструють: ми – єдині, а нашу єдність нічим не здолати!

Фотогалерея "Академісти писали Радіодиктант національної єдності"